Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. 📚 - Українською

Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

441
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст." автора Антологія. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 181
Перейти на сторінку:
з вас скоріше ту кулю злапає, то того і будуть усі три річи.

Отже набив він рушницю і стрільнув через гору, а всі три брати за нею полетіли. Як вони побігли за кулею, сів він на сідло, рушницю взяв на плечі, а нагайку в руки і вйо! – поїхав у світ. Так далеко їхав, так далеко, що заїхав в такі дебри, такі ліси, що лиш небо, земля і ліс. Там застала його ніч. Засмутився він:

– Ото допіру біда. Що я буду тепер діяти?

Розглядається він, бачить – в лісі щось світиться. Йде пан на те світло, заходить до хати, а там сидять дванадцять розбійників.

– Добрий вечір вам! – каже.

– Добре здоров'я! – відповідають йому, а потім питають:

– Чи убив коли кого?

– Убивім ксьондза, убив пана одного.

– А що ж ти маєш з того?

– Маю п'ятдесят рублів.

– Ей, який дурний з тебе, щоб ти людей зводив за п'ятдесят рублів? Та ти не є жодний розбійник. Прецінь, нас розбійників дванадцять, а ми людей не убиваємо.

– Ну, то розкажіть мені, як ви людям шкоду робите.

– Е, – кажуть, – ми маємо такі черевики, котрі на ноги насадимо, та, як ступимо крок, то миля, а як скочим – то дві. А ще маємо такий плащ, що коли ся вберем в нього, то нас ніхто не видить.

Просить їх пан:

– Будьте ласкаві, уберіться в той плащ, чи я вас буду видіти? Взяв найстарший розбійник той плащ, убрався і питається:

– А чи ти мене бачиш?

– Ні, не бачу. А позвольте мені його убрати, з ласки своєї, чи й ви мене не будете бачити?

Дали йому той плащ, вдягнув пан на себе й питається:

– А чи бачите ви мене, люди усі, чи ні?

– Ні, не бачимо нічого.

– То бувайте ж здорові. Як мене не бачите, то вже більше ніколи не будете бачити.

Хапнув черевики в руки, вибіг надвір, плащем ся укрив, сів в сідло, рушницю на плечі, а нагайку в руки і поїхав далеко попід самим небом. Всіх розбійників ошукав.

Їде він, їде, доїжджає до зеленого гаю, до скляного замку. Йде туди, застає свою жінку на шлюбі, на весіллю. Сидить собі його жінка з королем за столом, п'ють, їдять. Він все поховав: і рушницю, і нагайку, і сідло, і черевики. Лиш плаща не здійняв. Прийшов і сів собі коло неї з другого боку в тім плащі, в котрім його ніхто не бачить. Аж п'ють вони собі гербату або чай. То пан бере перстень, ту свою половину, і кладе їй до склянки. Як випила вона свій чай, то перстень і дзенькнув їй до зубів, аж вона дуже ся злякала, що то за диво. Бачить половину свого персня. Бере свою половину і прикладає до теї, що зі склянки, – і раптом перстень зрісся докупи. Встає його жінка та й каже до своїх гостей:

– Панове гості, я собі казала зробити куфер і замок до нього разом скувати. Але загубила-м ключ від нього і казала собі доробити другий ключ до него, до того замка. Тепер скажіть мені: котрий ключ є ліпший, чи той, що разом роблений із замком, чи той другий, дороблений?

Відповіли всі гості разом:

– Ліпший той ключ, котрий був зроблений разом із замком. Бо вже той другий так ся не вдасть, як той, що ся із замком робить.

Боялась вона відразу признатись, пішла до шлюбу з тим королем. А як клякали двоє до шлюбу, то клякнув і перший її чоловік, котрий в зачарованім плащі був. То король брав шлюб раз, а той пан – два рази зі своєю жінкою.

По шлюбі приступає король до своєї жінки і каже:

– Моя жінка!

Аж тут пан скидає плаща, теж приступає і собі каже:

– Моя жінка!

Король каже:

– Я з нею шлюб брав!

А той офіцер каже:

– Я брав з нею два рази шлюб! Ти брав і я брав!

Каже той король тоді:

– В такім разі ставаймо до войни!

– Ставаймо!

Той король привів ціле військо, а офіцер стоїть сам. Та він, не довго думаючи, укрився плащем, на сідло сів, рушницю на плечі, а нагайку в руки, черевики на ноги. Піднісся попід небо і за королем розглядає. Спускається згори, бере короля під пахи на своє сідло і тягне його під саме небо аж під хмари. Питається його:

– Скажи мені тепер, чия жінка: чи твоя, чи моя?

Король відповідає:

– Моя.

– То я тебе як пущу до землі, то живий вже не будеш.

– Твоя жінка, лиш будь добрий, занеси мене на землю, а я тобі подарую своє королівство. Пусти мене живого, а я собі піду в світ.

І так ся стало, амінь.

Як брат брата визволив і злого духа стратив

Був собі їден пан і мав він двох синів. Як були хлопці малими, то одна кобила привела двох лошат, і одна сука – двох песиків. Отже вони собі росли, і ті хлопці росли. Повиростали сини, і пан дав їх до школи. Як вони вже ся повиучували, батько заслаб. Заслаб та й вмер.

Журяться сини:

– Тепер треба нас на більшу науку посилати, але нема кому оплачувати, то кидаймо школи та й вертаймо додому, пускаймо батьків ґрунт у посесію. А як візьмемо гроші, то справмо собі мундур, щоб не встид було межи люди десь вийти, та й підемо в світ мандрувати.

Зробили то все, як хотіли, та й пускаються в світ. Взяли вони собі кожен по лошакові і по одному песикові і виїхали з дому. Але недалеко від'їхали, як натрапили на дві дороги, що ся розходили. Стали на дорозі і міркують:

– Ну, що ж, брате, – каже один, – купою не будемо їхати. Ти пускайся направо, а я – наліво.

– Як же, брате, – питає другий, – ми ся розійдем? Борони Боже, якої смерти в дорозі, як ми будемо знати один про другого, чи яка слабість спаде?

А старший брат відказує:

– Отже так, брате. Я маю ножик, то закопаю його на тім роздоріжжі. І як вернеться котрий з нас на те місце та й відкопає ножик, і коли ножик буде чистий, то брат живий-здоровий, а коли заіржавлений, то вже нас одного нема.

Довго ходили по світі, аж смутно зробилося молодшому братові, тяжко на серці. Вертає він назад на те роздоріжжя, добуває цезорик, а він заіржавлений.

– Ой, Боже, Боже, – засумував брат, – нема мого

1 ... 11 12 13 ... 181
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."